Проценти за користування грошима, набутими без достатньої підстави. Неоднакова практика ВГСУ в застосуванні аналогії закону
1. Якщо ви помилково перерахували комусь гроші (або договір, за яким ви перерахували гроші, визнано неукладеним або недійсним) і ця особа не бажає вам їх повернути, закон дає вам право стягнути ці кошти з особи, яка їх утримує.
«… для застосування ст. 1212 ЦК України обов’язково має бути відсутньою правова підстава для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, мова йде про помилку, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов’язків, встановлених ст. 11 ЦК» – Постанова ВГСУ від 25 травня 2010 р. у справі № 3/325-09 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/9988415)
2. Якщо грошова сума значна і строк затримки повернення значний – у вас може виникнути бажання відшкодувати збитки, завдані вам через неможливість користування вашими грошима. Для цього ЦК України у ч. 2 ст. 1214 передбачив можливість стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами на підставі ст. 536 ЦК України.
Недолік положень ст. 536 – відсутність чіткого розміру процентів за користування чужими грошами і відсилка до умов договору чи спеціальної норми закону.
3. Тривалий час судова практика в таких позовах навіть на рівні Вищого господарського суду України (далі – ВГСУ) періодично допускала стягнення трьох процентів річних за ст. 625 ЦК України в якості аналогії, але 17.12.2013 р., в п. 5.2. Постанови №14 Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань» нарешті уточнили, що обов’язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадку повернення безпідставно отриманих коштів, оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов’язань, а з інших підстав.
В п. 6.2 вищезгаданої Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 р. № 14 роз’яснено, що проценти, зазначені у ст. 536 ЦК України, – це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми; підставами для застосування до правовідносин ст. 536 є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге, встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України).
4. Бажання стягнути проценти підказує, що слід намагатись довести, що факт користування чужими коштами юридично дуже схожий на відносини позики (одна особа дозволяє іншій правомірно користуватись її коштами), а якщо в договорі позики сторони не встановили розмір процентів, він визначається на рівні облікової ставки НБУ. Адже ч. 1 ст. 1048 ЦК України передбачає, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом, а якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
5. Ідея застосувати облікову ставку НБУ в якості встановленого законом розміру процентів за користування безпідставно набутими грошовими коштами за ст. 536 та ст. 1214 ґрунтується на аналогії закону.
Відповідно до ст. 8 ЦК України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Судова практика свідчить, що далеко не всі судді ВГСУ розділяють такий підхід, тому далі ми наведемо приклади обох позицій та проаналізуємо їх.
6. Аргументація суддів ВГСУ, які вважають помилковим застосування за аналогією норми про проценти за договором позики до стягнення процентів за користування безпідставно набутими грошима.
6.1. Постанова ВГСУ від 12 листопада 2014 р. у справі № 910/2899/14 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41452236)
Сторони уклали і виконували договір поставки, але після чергової передоплати інша сторона припинила договір, тому покупець вимагав стягнення з продавця процентів за весь строк користування сумою передоплати, як безпідставно набутими коштами.
«… спірні грошові кошти перебувають у відповідача не на підставі укладення із позивачем договору позики.
Правовий аналіз визначення договору позики та змісту правовідносин, що склались між сторонами внаслідок припинення договору купівлі-продажу, не надають підстав для висновку про те, що це подібні за змістом цивільні відносини, а тому відсутні підстави для застосування аналогії закону, передбаченої ст. 8 ЦК України.
… чинним законодавством не передбачено можливість застосування до договору поставки положень про позику, договори поставки і позики є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види правовідносин, а тому застосування до спірних правовідносин положення ст. 1048 ЦК України є безпідставним».
6.2. Постанова ВГСУ від 15 травня 2013 р. у справі № 5004/1492/12 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/31254174)
«… главою 83 ЦК України та умовами укладеного між сторонами договору розмір процентів за користування підрядником чужими грошовими коштами не встановлено, чинним законодавством не передбачено можливість застосування до договору підряду положень про позику, договори підряду і позики є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види правовідносин, тому застосування до спірних правовідносин положення ст. 1048 ЦК України є безпідставним (аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 27.12.2010 р. у справі № 9/67-38)».
6.3. Постанова ВГСУ від 09 грудня 2013 р. у справі № 904/4481/13 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/35877145).
Сторони уклали договір про виконання робіт з оформлення дозвільних документів на розміщення реклами і замовник сплатив передоплату, але в подальшому суд визнав договір неукладеним. Суд апеляційної інстанції частково задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача відсотків за користування, оскільки відповідачу стало відомо про безпідставне володіння майном, з моменту вступу в силу рішення суду про визнання договору неукладеним. Але ВГСУ скасував постанову суду апеляційної інстанції вважаючи, що останній безпідставно застосував до правовідносин положення про договір позики.
«Позивач звертаючись з позовом про стягнення з Відповідача відсотків за користування чужими коштами, здійснив нарахування цих процентів із застосуванням аналогії закону (ч. 1 ст. 8 ЦК України). <…>
Отже, аналогію закону можна застосовувати виключно у разі подібності спірних неврегульованих правовідносин».
6.4. Постанова ВГСУ від 28 вересня 2010 р. у справі № 9/67-38 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/11588052)
Приймаючи рішення щодо стягнення з Відповідача процентів, нарахованих на підставі ст. 1048 ЦК України, суд апеляційної інстанції безпідставно застосував до даних правовідносин положення про договір позики.
Тобто чинним законодавством не визначено, що до договору поставки застосовуються положення про позику, як і не передбачено цього договором поставки та статтями 1046-1049 ЦК України, якими врегульовано відносини позики. Не випливає цього із характеру спірних (консенсуальних) відносин сторін.
На відміну від договору позики, за яким у власність позичальника передаються грошові кошти з обов’язком повернути таку ж суму коштів з процентами, нарахованими на суму позики (ст.ст.1048,1049 ЦК України), за договором поставки кошти перераховувалися в рахунок оплати вартості придбаного товару.
Таким чином, договори поставки і позики є не подібними, а різними за своєю правовою природою та регулюють різні види цивільних правовідносин, в зв’язку з чим застосування судом положень ч.1 ст.1048 ЦК України по аналогії закону не відповідає суті спірних правовідносин сторін та фактичним обставинам справи.
7. Аргументація суддів ВГСУ, які вважають правильним застосування за аналогією норми про проценти за договором позики до стягнення процентів за користування безпідставно набутими грошима.
7.1. Постанова ВГСУ від 09 квітня 2013 р. у справі № 5011-70/10168-2012 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/30602103)
«Зважаючи на те, що розмір процентів за користування банком належними позивачу грошовими коштами не встановлено договором банківського мультивалютного рахунку, укладеним між сторонами, та враховуючи позадоговірний характер спірних правовідносин сторін, що обумовлений недійсністю договорів поруки, касаційна інстанція вважає, що для визначення розміру процентів при вирішенні даного спору може бути застосована по аналогії закону норма ч.1 ст.1048 ЦК України, згідно якої у разі, якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. Адже, статтею 8 ЦК України передбачено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону), а в даному випадку подібність правовідносин полягає в користуванні чужими коштами.
Колегія враховує, що наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України та Вищий господарський суд України при здійсненні перегляду судових рішень у справах зі спорів про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами (постанова ВСУ від 24.01.2006 у справі №14/130, постанова ВГСУ від 10.06.2008 у справі №22/249)».
7.2. Постанова ВГСУ від 10.06.2008 р. у справі №22/249 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/1749654)
«…апеляційним господарським судом цілком обґрунтованого відзначено, що право на нарахування та отримання процентів за користування коштами у разі їх безпідставного одержання передбачено законом. <…>
Колегія суддів погоджується і з висновком суду апеляційної інстанції стосовно застосування аналогії закону щодо стягнення з відповідача процентів за користування коштами відповідно до ст. 1048 ЦК України, оскільки ст. 8 даного Кодексу передбачено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону), а в даному випадку подібність відносин полягає в користуванні коштами.»
7.3. Постанова ВГСУ від 14 листопада 2012 р. у справі № 9/5005/2198/2012 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/27564110)
«Оскільки в договорі на поставку електричної енергії між сторонами розмір процентів не встановлено, позивач здійснює нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами із застосуванням аналогії закону (ч. 1 ст. 8 ЦК України) на підставі приписів ч. 1 ст. 1048 ЦК України, яка регулює подібні відносини та встановлює, що у разі не встановлення договором розміру процентів, як в даному випадку, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про те, що позивачем правомірно нараховані проценти за користування відповідачем 160 днів належними позивачу грошовими коштами, виходячи з облікової ставки Національного Банку України 7,75 %, яка діє з 10.08.2010 р.»
7.4. Постанова ВГСУ від 17 жовтня 2012 р. у справі № 5015/1261/12 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/26509016)
«… виходячи із змісту ст. 8 ЦК України, використання аналогії можливе лише за наявності достатніх умов, а саме: 1. відносини, до яких застосовується аналогія охоплюється предметом цивільно-правового регулювання (ст.ст. 1, 9 ЦК України); 2. наявність прогалин в їх регулюванні (прогалини в праві); 3. існують правові норми, що регулюють подібні за змістом відносини; 4. застосування аналогії закону не повинно суперечити суті цих відносин.
<…> Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з доводами судів попередніх інстанцій щодо наявності достатніх умов для застосування аналогії закону та наявності правових підстав для стягнення…»
7.5. Постанова ВГСУ від 14 березня 2012 р. у справі № 5015/5566/11 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/22033760)
«Однією із умов застосування аналогії закону є наявність подібних за змістом відносин, урегульованих нормами права, що означає, що відносини не є тотожними, а лише схожі за певною кількістю істотних ознак. Такою ознакою ст. 8 ЦК України визначає зміст відносин.
Однак суди попередніх інстанцій, визначаючи подібні за змістом цивільні відносини, в порушення вимог ст.ст. 22, 43 ЦК України визначали подібність за змістом відносин виходячи не з підстав позову, зазначеного в заяві позивача про уточнення підстав позову та розміру позовних вимог, зокрема, наявності подібних за змістом відносин виходячи із відносин з безпідставного збереження грошей та відносин позики, а помилково визначали подібність змісту відносин виходячи із відносин договору підряду та договору позики.»
7.6. Постанова ВГСУ від 30 травня 2012 р. у справі № 24/17-2775-2011 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/24373832)
«… колегія суддів погоджується з висновком судів двох інстанцій про наявність правових та фактичних підстав для стягнення з відповідача безпідставно набутих ним за рахунок позивача грошових коштів, а також процентів за користування чужими грошовими коштами, обрахованих на рівні облікової ставки Національного банку України (ст. 1048 ЦК України, ст.198, ч.6 ст. 231 ГК України)».
7.7. Постанова ВГСУ від 13 квітня 2010 р. у справі № 4/273-09 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/9530897)
«… суд апеляційної інстанції правильного погодився з висновками місцевого господарського суду стосовно застосування аналогії закону, зокрема, статей 1048, 1057 ЦК України щодо стягнення з відповідача відсотків за користування безпідставно утримуваними грошовими коштами, оскільки ст. 8 цього Кодексу передбачено, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). В даному випадку подібність відносин полягає в користуванні грошовими коштами».
8. Існують і інші нюанси, такі як визначення моменту, з якого слід нараховувати проценти за користування – загалом це момент, коли особи дізналась, що вона набула кошти без правової підстави.
Радимо надіслати утримувачу ваших коштів письмову вимогу щодо їх повернення, тоді згідно з ч. 2 ст. 530 ЦК України у нього буде сім днів для виконання свого обов’язку, а головне – легше довести початок відліку строку для стягнення відсотків.
Так, судом визнано кредитний договір недійсним з моменту укладення, тому суд апеляційної інстанції вирішив стягнути проценти за період з дати набрання рішенням про визнання недійсним договору законної сили. Втім ВГСУ не погодився з цим, вказуючи на момент укладення договору, як на початок строку для нарахування процентів за безпідставне користування грошима, адже правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення – ст. 236 ЦК України (ці дати розділяло майже шість років і кілька мільйонів гривень процентів) – Постанова ВГСУ від 29 жовтня 2014 року у справі № 910/8327/14 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41173042)
9. Виходячи з неоднакової практики застосування норм про аналогію права, єдиною рекомендацією може бути внесення в будь-які оплатні договори, на перший погляд, дивної умови про узгодження сторонами розміру процентів за користування чужими грошовими коштами на випадок визнання договору недійсним чи неукладеним. Але і тоді складність полягатиме в тому, щоб переконати суд застосувати цю умову договору незважаючи на те, що сам договір буде визнано неукладеним чи недійсним.
Якщо вам сподобалась стаття — поділіться нею в соц.мережах та підпишіться, щоб першими отримувати нові публікації корисного юридичного контенту.