Пересічний споживач банківських послуг – новий стандарт оцінки

Верховний Суд вперше застосував критерій (або стандарт) оцінки поведінки сторін при укладенні кредитного договору між банком і споживачем. Мова йде про Постанову ВП Верховного Суду у справі № 342/180/17 від 03.07.2019 р., де з’явився пересічний споживач таких послуг.

Аби уявити який вплив вже здійснила Постанова, ось цифра: 54 рішення різних судів у справах з банком, в яких процитовано Постанову у справі № 342/180/17 з 15.07.2019 р. по 23.07.2019 р.

Головне питання: чи погодився споживач, коли підписував коротеньку анкету на кредит з усіма умовами, які розміщені на сайті банку (чи додержано письмову форму договору споживчого кредитування)?

Суд шукав підтвердження, що споживач, підписуючи заяву-анкету, розуміла та ознайомилася і погодилася з Тарифами та Умовами, які згадані в анкеті, але розміщені на сайті.

Для захисту споживача у кредитних спорах при оцінці дій банку щодо надання інформації про умови кредиту суд має перевтілитись у пересічного споживача. Точніше, у пересічного споживача банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності.

Хто такий «пересічний споживач»?

На жаль, ВП ВС не пояснила, який «звичайний рівень освіти» має враховувати суд: достатньо середньої чи презюмується вища освіта? Що таке «рівень правової обізнаності»? Навряд чи слід виходити з того, що пересічний споживач не розуміє жодного слова в договорі. Як визначити, які умови споживач здатен зрозуміти, а які надто складні для нього?

ВП ВС лише вказала, що пересічний споживач не може ефективно здійснити право бути проінформованим про умови кредитування, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил.

По-перше, кількісний показник – обсяг тексту, який треба прочитати, перед тим як укласти договір. Це натяк, щоб банк розробив для споживачів короткий документ? Може не текст, а інфографіку чи інакше задизайнив умови, аби споживач міг швидко побачити істотні умови?

По-друге, складність розуміння тексту споживачем. Юристи не звикли робити дружній інтерфейс документів, а тим паче – перекладати з юридичної на мову повсякденну.

По-третє, припускаю, що такий підхід стосується договорів з порівняно невеликою ціною. В цій справі мова йде про кредит в розмір 20 000 грн.

Хто ускладнює, той і платить

ВП ВС з посиланням на принципи справедливості, добросовісності та розумності зазначає: слід унеможливити покладання на споживача невиправданого тягаря з`ясування змісту кредитного договору.

Це вже не натяк, а чіткий меседж: чим довше і складніше договір з користувачем, який отримує кредит на невелику суму, тим більше вірогідність, що ризик визнання його неукладеним (в цій справі суд визнав, що банк не довів згоду клієнта з певними умовами) нестиме банк.

Нібито банк хоче перекласти трансакційні витрати на споживача (який навряд чи читатиме всі ці умови, не маючи можливості внести зміни), а суд вважає це порушенням балансу інтересів, де споживач – слабка сторона.

Чому слабка? Конституційний Суд України зазначив, що з огляду на ч. 4 ст. 42 Конституції участь у договорі споживача як слабшої сторони, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту (рішення КСУ від 11.07.2013 р.№ 7-рп/2013). Захист вразливого (vulnerable) споживача – типовий патерналістський підхід, поширений в праві європейских країн.

Звідки прийшов цей споживач?

В 1998 р. Європейский суд справедливості у справі C-210/96 Gut Springenheide and Tusky v Oberkreisdirektor des Kreises Steinfurt встановив стандарт «average consumer» за допомогою трьох факторів. Пересічний споживач буде:

«reasonably well-informed» (достатньо поінформованим),

«reasonably observant» (достатньо уважним) і

«circumspect» (обережним).

Кожна з трьох характеристик має власні наслідки: інформування стосується рівня знань споживача; уважність відноситься до інтенсивності і здатності сприймати інформацію; обережність описує ступінь критичного ставлення споживача під час оцінки інформації від продавця.

Пізніше суд уточнив, що при використанні стандарту слід враховувати культурні, соціальні та лінгвістичні фактори (ECJ 16-09-1999, case C-220/98, ECR 2000, p. I-117, Este Lauder).

Фактично стандарт означає, що споживач може вільно ігнорувати всю інформацію про товар / послугу та приймати невигідні рішення, якщо його здатність прийняти обґрунтоване рішення не була помітно послаблена. Втім, коли йдеться про фінансові, складні правочини, пересічному споживачеві потрібні більш ніж технічні терміни, щоб розрізнити зміст і наслідки.

Суд ЄС усвідомив, що спосіб інформування повинен бути «зрозумілим» як на «формальному, так і на граматичному рівні» і що «особливий досвід і знання постачальника фінансових продуктів» є обставинами, які слід враховувати при оцінці справедливості фінансового контракту. Мова йде про рішення у справі C-186/16 Ruxandra Paula Andriciuc and Others v. Banca Romaneasca SA від 20.09.2017 р. та C-26/13 Arpad Kasler, Hajnalka Kaslerne Rabai v. OTP Jelzalogbank Zrt від 28.06.2018 р.

Catalin Gabriel Stanescu пише, що в рамках інформаційної парадигми відбувся перехід від «пересічного» споживача до «відповідального» споживача. В його статті 2019 р. The Responsible Consumer in the Digital Age на прикладі інформування про переваги інвестування в рамках ICO продемонстровано наскільки незахищеним (саме через складність технологічної та фінансової інформації) є споживач, навіть якщо отримав всю інформацію.

Чекатимемо нових українських кейсів застосування стандарту «пересічного споживача» і прогнозуємо, що наступна категорія, де цей стандарт отримає розвиток – спори з інтернет магазинами, які ховають публічну оферту в нетрях сайту, не даючи шансів ознайомитися з нею до укладення договору.

Якщо огляд сподобався – поширюйте його і підписуйтесь на наш блог.