Зовнішність трьох козаків як ідея українського епосу

В кінці квітня ми розказали про підходи до обчислення компенсації за незаконне використання трьох персонажів – козаків, але цього разу козаки опинились в більш складній ситуації – їх кваліфікували як ідею, а не оригінальну форму, що має охоронятись авторським правом.

Все почалось зі появи зображень махрових рушників для продажу на сайті інтернет магазину. Позивачі, вважаючи, що товар є контрафактним, адже в його структурі без їх дозволу використано твір, авторські права на який їм належать, просили компенсацію. Пошук видає найпопулярніше зображення рушника з козаками — ним ми проілюстрували пост, але 100% впевненості, що це спірне зображення немає.

Відповідач зайняв нестандартну для таких спорів позицію і надав порівняльний малюнок авторського ескізу позивачів та фотографії рушника, де вказував на «відмінності зображених персонажів, що є очевидними навіть для неспеціаліста».

Позивач чомусь не скористався правом клопотати про призначення судової експертизи і надав свій варіант порівняльного аналізу. Суд вказав, що обставини справи не можуть доводиться шляхом візуального співставлення малюнків, оскільки візуальне співставлення не може бути доказом, а тому такі доводи є лише припущенням.

Наступний аргумент стосувався подвійних авторських прав на зовнішній вигляд персонажів – козаків. Судячи із наявної судової практики є дві групи суб’єктів: позивачі (як художники, що намалювали ескізи) та Київська кіностудія науково-популярних фільмів (якій належать права на мультфільми з цими персонажами).

До того ж одна із третіх осіб надала авторський договір, згідно з яким вона отримала право на використання зображень персонажів козаків з 01.12.2015 р. по 27.07.2017 р. Ключовий момент в тому, що ліцензіар за цим договором – це особа, від якої один із позивачів на підставі свідоцтва про право на спадщину набув авторські права на твір (опис і зображення головних персонажів анімаційних творів – трьох запорізьких козаків).

Відповідач придбав спірний товар у цієї третьої особи на підставі договору поставки. За умовами договору покупець був запевнений в оригінальності та не мав відомостей про контрафактність цієї продукції.

Тепер найцікавіше – суд процитував улюблену ч. 3 ст. 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права»: охорона поширюється на форму вираження твору і не поширюється на ідеї, що проілюстровані в творі, а далі висловився так: правовій охороні підлягає саме авторське зображення козаків, імена та характер цих персонажів, а не ідея зобразити героя/їв українського епосу – запорізьких козаків.

Цитата з тексту рішення: «Є загальновідомим фактом те, що козаки вдягали шаровари, сорочки, кофтани та шапки, носили вуса та «оселедець». Козацькі мотиви глибоко укорінилися у національній культурі, є звичними і традиційними».

Думаю, читач здогадався куди веде така аргументація – малюнок позивачів і рушник, який продавав відповідач мають спільну ідею, але не форму вираження. Схоже, що суд натякнув на застосування американської доктрини «scenes a faire» – жодна особа не може отримати виключне право на використання елементів певного жанру, які притаманні творам цього жанру.

Виходить, що стандартний візуальний образ козака, як героя української історії, культури і літератури, не може обійтись без притаманних йому елементів одягу (не лише фасон, але і кольорова гамма) та рис обличчя (вуса та довге пасмо волосся на поголеній голові).

Застосування доктрини «scenes a faire» означає відмову визнати незаконним копіювання із твору позивача у творі відповідача, якщо саме запозичення є елементом певного жанру. В нашому випадку, якщо козак у певному одязі та з впізнаваною рослинністю на обличчі є героєм українського епосу, то будь-хто може його так зображати, натомість автори більш ранніх творів не можуть забороняти використання і створення нових творів з цим елементом.

Ще одна цитата із рішення суду на користь доктрини: «У протилежному випадку можна ототожнювати усі зображення козаків у традиційному одязі із традиційною для козаків зовнішністю з об’єктом авторського права позивачів, а тому не є відтворенням об’єктів інтелектуальної власності позивачів».

Дозвольте спитати: чи всіх козаків із типовими елементами зовнішності малюють однаковими?

Тут варто пригадати іншу американську доктрину авторського права «merger»: якщо існує один або обмежена кількість способів виразити певну ідею, кожен може повторювати його і ніхто не вправі монополізувати цю форму вираження ідеї. Наприклад, на більшості фотографій Ейфелева вежа буде виглядати однаково, тому автор першого фото, де вона зображена, не може забороняти іншим повторювати цей елемент композиції.

Чи кожен художник, який бажає намалювати українських козаків, зобразить їх схожими з Граєм, Туром і Оком?

Для порівняння наведу два малюнки, які явно натякають на образи трьох козаків, що дозволяє стверджувати: якщо козаки із типовими елементами зовнішності можуть бути зображені не схожими, значить той, хто наніс зображення на рушник, міг не запозичувати персонажів, а створити власних.

Невже ми стаємо свідками зрушень в підходах судовох пратики до захисту персонажів чи це лише виняток? До речі, зовнішність козаків на спірних рушниках і персонажів мультфільмів схожа не лише загальними рисами, але і в деталях.

Деталі справи можна прочитати в рішенні Солом’янського районного суду м. Києва від 15 вересня 2016 р. у справі № 760/2397/16, яке набуло чинності, адже Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 02.12.2016 р. апеляційну скаргу повернуто скаржникам.

Цікаво, що суд посилався на аналогічну аргументацію у рішенні Броварського міськрайонного суду Київської області від 10.05.2016 р. у справі № 361/161/16, яке скасовано повністю і Апеляційним судом Київської області 25 жовтня 2016 р. ухвалено рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Якщо пост сподобався – поділіться ним і підписуйтесь на наш блог.