Нова підстава для відмови в компенсації за порушення авторських прав: практика ВГСУ

Вимога про стягнення компенсації – найпоширеніший спосіб захисту майнових авторських прав. Причини популярності компенсації в тому, що юристи переконані – доводити треба лише факт порушення авторських прав та факт того, що це порушення вчинив саме відповідач. Ми звертаємо увагу на важливий нюанс застосування норм про компенсацію, який полягає в суперечливому підході судової практики до питання про доведення вини порушника.

Верховний суд України (абзац четвертий п. 12 Постанови Пленуму ВСУ від 04.06.2010 р. № 5 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав») вказує, що відповідач, який заперечує проти позову, зобов’язаний, зокрема, спростувати передбачену цивільним законодавством презумпцію винного завдання шкоди (статті 614 та 1166 Цивільного кодексу України).

Обов’язок доведення відсутності вини законом покладено на відповідача – потенційного порушника. Логічно дійти висновку, що для застосування норм про компенсацію позивач не повинен доводити, що порушник знав, що він незаконно використовує чужий твір – це презюмується законом, аналогічно до того, як власник речі у віндикаційному позові не повинен доводити, що особа, яка незаконно володіє його річчю, знала про те, що це чужа річ.

В п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 12 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності» також сказано, що при розгляді вимоги про відшкодування шкоди судом застосовується презумпція вини особи, яка завдала шкоду: така особа вважається винною, поки не буде доведено інше.

Найцікавіше приховано далі – в п. 55 згаданої Постанови Пленуму ВГСУ від 17.10.2012 р. № 12 вказано, що «за авторсько-правовою системою охорони об’єктів цих прав захист авторам та іншим суб’єктам авторського права надається лише проти будь-якого свідомого несанкціонованого використання іншою особою охоронюваного об’єкта…».

Здається, що ВГСУ залишає шпаринку для уникнення відповідальності: якщо порушник доведе, що не знав і не міг знати, що використав чужий твір  і не отримав  дозвіл.

Далі ВГСУ вказує, що факт позадоговірного порушення авторських прав вважається встановленим лише у разі доведення автором (правоволодільцем) обставин, пов’язаних з незаконним використанням іншою особою в будь-який спосіб твору, що був раніше введений в цивільний оборот.

Зазначене формулювання ВГСУ несподівано встановлює для будь-якого суб’єкта майнових авторських прав новий обов’язок – до порушення його авторських прав слід обов’язково ввести твір в цивільний оборот.

Також, бажано зафіксувати факт введення в оборот різними речовими і письмовими доказами (просто надрукувати, наприклад, 100 примірників твору і надати їх суду, очевидно не буде належним доказом введення в оборот – їх слід продати і надати докази розповсюдження певної кількості примірників), адже після порушення правоволоділець має довести в суді, що порушник знав або не міг не знати про існування твору, який введено в цивільний оборот.

Нечисленна судова практика тлумачить вказаний критерій наступним чином: позивач повинен довести належними доказами, коли і яким чином введено в обіг відповідний об’єкт авторського права, за захистом якого він звернувся. Позивач повинен довести, що використання відповідачем чужого твору відбулось після введення в обіг твору позивача.

Можна припустити, що логіка такого твердження ВГСУ, напевно, полягала в наступному – якщо твір ніколи не був оприлюднений (зокрема, шляхом опублікування), тоді ніхто не міг побачити його і отримати можливість порушити авторські права шляхом, наприклад, використання твору. І, навпаки, якщо твір був оприлюднений, значить відповідач потенційно мав можливість ознайомитись з ним і здійснити порушення, в якому його звинувачує позивач.

Але ВГСУ не використовує термін «оприлюднення» чи «опублікування», натомість вказуючи на «введення твору в цивільний оборот». По-перше, твір, як нематеріальний об’єкт, неможливо ввести в цивільний оборот, адже «введення в оборот» застосовується до примірників твору як предметів матеріального світу (книга, диск тощо), які можна продати. По-друге, припустимо, що ВГСУ ототожнює примірник твору і твір, тому вказує на важливість встановлення факту введення в цивільний оборот – але ж не всі твори вводяться в оборот цим традиційним способом.

В Законі України «Про авторське право і суміжні права» (далі — Закон) поняття оприлюднення (розкриття публіці) твору визначено як здійснена за згодою автора дія, що вперше робить твір доступним для публіки, зокрема, шляхом опублікування.

Ключовим є термін «опублікування твору», тобто випуск в обіг за згодою автора виготовлених, зокрема, електронними чи іншими способами примірників твору у кількості, здатній задовольнити розумні потреби публіки, шляхом їх продажу, надання доступу до них через електронні системи інформації таким чином, що будь-яка особа може його отримати з будь-якого місця і у будь-який час за власним вибором. В ч. 7 ст. 15 Закону чітко вказано, що примірники правомірно опублікованого твору вводяться у цивільний обіг шляхом їх першого продажу в Україні.

На наш погляд, співвідношення понять наступне:

1) продаж примірника – це спосіб введення примірників твору в цивільний обіг;

2) введення в цивільний обіг примірників твору як речей є видом опублікування твору;

3) опублікування твору можливе як щодо примірників творів, які існують в матеріальній формі, так і щодо примірників, виготовлених електронним способом.

Розміщуючи твір в Інтернеті у вигляді, доступному для сприйняття, особа здійснює його опублікування, але чи означає ця дія введення примірників твору в цивільний оборот?

Судова практика називає розміщення твору в Інтернеті і відтворенням, і розповсюдженням, і наданням доступу, але якщо примірник твору – це копія твору, виконана у матеріальній формі (ст. 1 Закону), тоді розміщення електронної копії твору слід вважати введенням в цивільний обіг лише якщо вона продається і лише за аналогією.

Насправді, чинне законодавство не передбачає обов’язку автора вводити твір (а точніше його примірники) в цивільний оборот, а також не ставить в залежність від цих дій реалізацію права на захист – права перешкоджати неправомірному використанню твору, в т.ч. забороняти таке використання.

Твердження ВГСУ звелось до встановлення без жодної законної підстави загального обов’язку ввести твір в цивільний оборот, щоб обґрунтувати в суді своє право на захист авторських прав. На наш погляд, таке тлумачення має бути скасовано, адже на практиці це означає суттєве обмеження права особи на захист.

При цьому, в п. 82 згаданої Постанови Пленуму ВГСУ від 17.10.2012 р. № 12 сказано, що за патентно-правовою системою охорони захист надається проти будь-якого несанкціонованого використання іншою особою об’єкта права інтелектуальної власності, незалежно від того, чи був цей об’єкт свідомо використаний іншою особою або ці об’єкти були створені іншою особою в результаті її власної творчої діяльності, але вже після публікації відомостей про видачу патенту про їх охорону.

Принциповою відмінністю двох систем охорони є недопущення можливості, що два автори незалежно один від одного одночасно можуть створити однакові твори (в авторсько-правовій системі), і допущення можливості, що два винахідники можуть незалежно один від одного одночасно винайти однакове промислове рішення, яке стане винаходом (в патентно-правовій системі).

На наш погляд, правильним було б вказати в Постанові ВГСУ, що будь-яке несанкціоноване використання майнових авторських прав на твір іншими особами є встановленим фактом позадоговірного порушення авторських прав, який не вимагає доведення правоволодільцем, ані факту введення твору в цивільний обіг, ані факту обізнаності порушника про існування твору, права на який належать позивачу.

Джерело публікації: Український юрист, січень-лютий 2015 р.

Якщо стаття сподобалась — поділіться нею в соц.мережах та підпишіться, щоб першим отримувати нові публікації корисного юридичного контенту.

Оформити підписку
Введіть адресу вашої електронної пошти та дізнавайтеся про нові публікації першими.
E-mail*
Нові коментарі
    Цей блог веде Іларіон Томаров with the little help from my friends, статті яких також публікуються тут. Кожен, хто публікує контент в нашому блозі є фахівцем в певній галузі чи питанні, тому ми не переказуємо законодавство чи студентські підручники, а намагаємось максимально конкретно і практично висвітлити проблему.

    Наша мета - поділитись корисними порадами і досвідом переважно в сфері цивільного права, та інших галузей, закликати до обговорення цікавих вам теми, ділитись своїм досвідом і надихнути на створення статей, які ви захочете опублікувати на legalshift.com.ua
    Наш контент - для кожного, хто шукає відповіді на юридичні питання в інтернеті, але не знає чи можна довіряти безкоштовним порадам в мережі.

    Особливість юридичних порад в тому, що через зміни в законодавстві вони можуть втратити актуальність в будь-який момент, а також в тому, що кожна ситуація і кожний клієнт по своєму унікальні і потребують індивідуального підходу.

    Саме тому ми можемо гарантувати, що на момент публікації її зміст є актуальним, і застерігаємо, що при прийнятті важливих рішень слід звернутись безпосередньо до юриста-фахівця в певній галузі - ви ж не будете приймати рішення про медичне втручання спираючись на публікації на форумах?

    Авторські права на оригінальний контент (тексти і зображення) належать їх авторам і розміщені з люб'язного дозволу авторів.
    Запрошуємо ділитись контентом з блогу дотримуючись цих вимог: зазначати ім'я автора, назву нашого сайту і не вносити зміни в оригінальний текст.
    © 2020 LegalShift  Войти