Публікація в соціальній мережі як доказ в суді: практика і аналітика

Читаючи дописи у Facebook чи Twitter ви натрапили на неправдиву інформацію про себе, або ж прочитали інформацію, яку можна використати як доказ в суді. Чи можна надрукувати сторінку з соц. мережі та подати в суд, як належний доказ певної обставини? Чи буде така інформація прийнята судом і покладена в основу позитивного для вас рішення? На прикладах із судової практики ви дізнаєтесь відповіді та отримаєте поради.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Докази мають бути належними (містити інформацію щодо предмета доказування) та допустимими (одержаними в законному порядку) (ст.ст. 57-59 ЦПК України, ст.ст. 32, 34 ГПК України, ст.ст. 69, 70 КАС України).

З врахуванням реалій сьогодення, коли величезна кількість різного контенту передається за допомогою соціальних мереж (Facebook, Twitter, Instagram, ВКонтакті), в судовій практиці виникають випадки подання сторонами в якості доказів роздруківок матеріалів із зазначених Інтернет-джерел.

Процесуальні закони взагалі не регулюють таке явище як електронні докази – лише письмові та речові. Аналогія закону в процесі взагалі не використовується, втім суди намагаються розглядати електронні докази в якості письмових, якщо вони залучаються на паперовому носії. Оскільки відповідальність ґрунтується на винних діях конкретної особи, то найголовніша проблема – як достовірно ідентифікувати особу, яка створила і розповсюдила певний електронний документ, що може бути доказом. Наступна проблема – як надійно і правильно зберегти і надати суду електронний доказ, адже його можна легко знищити.

У питанні щодо того, чи можуть такі докази прийматись судом до уваги на сьогодні виробилась доволі однозначна позиція – якщо відсутні належні підтвердження того, що певна інформація дійсно була поширена і її розміщення вчинене особою, до якої пред’явлено позов, то такі матеріали розцінюються судами як неналежні докази та не приймаються до уваги.

В адміністративній справі одним із основних доказів була роздруківка зображення та фотознімків зі сторінки в Facebook. Окружний адміністративний суд м. Києва зайняв сторону відповідача та Постановою від 14.12.2013 р. в справі №826/19865/13-а залишив позов без задоволення. Суд вказав, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували, що сторінка у Facebook створена та підтримується саме відповідачем або його довіреними особами. Суд також зазначив, що в Facebook може зареєструватись будь-яка особа та під будь-яким іменем, відтак, створити та підтримувати сторінку відповідача, у тому числі шляхом розміщення інформації та фотознімків, могла будь-яка особа, встановити яку під час розгляду даної справи є неможливим (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/36029965).

У справі №2/463/169/14 рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 15.01.2014 р. позивачам було відмовлено в позові про захист честі, гідності, відшкодування моральної шкоди, адже, на думку суду, вони не довели належними та допустимими доказами поширення винними діями відповідачів інформації в Інтернеті, зокрема, на сайті Twitter. При цьому, відповідач категорично заперечила факт розповсюдження будь-якої інформації в Інтернеті та своє відношення до користувача під ніком «imya prizvyshche» на сайті Twitter. Оскільки позивач не надав будь-яких інших об’єктивних доказів поширення негативної інформації саме відповідачем, окрім як роздруківок інформації з Twitter, суд відмовив в позові з мотивів недоведеності (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/36711398).

В іншій справі №464/1324/14-ц, заперечуючи проти позову про захист честі, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, яка полягала у поширенні відповідачем неправдивої інформації у Однокласники та Вконтакті, відповідач, на нашу думку, обрав правильний шлях захисту та зазначив, що вказана позивачем інформація ним в жоден спосіб не поширювалась. Натомість надані позивачем роздруківки із сторінки в соц. мережі, яка створена під його іменем, не є допустимими доказами, оскільки їх дійсність неможливо перевірити. У зазначених соц. мережах будь-яка особа може створити сторінку під будь-яким іменем, а позивачем не надано жодних доказів того, що вказана інформація поширена саме відповідачем, оскільки ним така сторінка не створювалась, інформація не поширювалась. Саме на підставі недоведеності позовних вимог належними та допустимими доказами Сихівський районний суд міста Львова рішенням від 03.04.2014 р. відмовив позивачу в задоволенні позову (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/38252647).

На фоні цих рішень винятком є Постанова Київського апеляційного адміністративного суду у справі №2а-13438/12/2670 від 21.02.2013 р., якою позов задоволено і в якості належних доказів суд прийняв прінт-скріни (фотознімки екрану монітору користувача) сторінок в Facebook та Twitter. Основним аргументом суду на користь прийняття таких матеріалів в якості доказів було те, що зробити такі прінт-скріни могла лише визначена особа, що мала необхідні ключі для входу до адміністративної частини сайту (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/29649736).

Дуже суперечливим, на наш погляд, є Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 27.03.2014 р. у справі №442/1484/14-ц. Суд дійшов висновку, що між сторонами спору укладено договір шляхом обміну електронними листами (перепискою Вконтакті) і грошові кошти перераховані відповідачу в якості оплати за цим договором. Суд прирівняв листування між акаунтами ВКонтакті до електронних листів, що в свою чергу є підтвердженням досягнення між сторонами письмової згоди про укладення договору (абзац другий ч. 1 ст. 207 ЦКУ).

Проте, суд не дослідив питання, чи дійсно відповідні акаунти в соц. мережі належать сторонам спору і чи дійсно ними велось листування, яке залучено в якості доказу. З врахуванням цього, на нашу думку, висновки суду є необґрунтованими. Однак, позивач не заперечував факту ведення саме ним вказаного листування і не оскаржував рішення суду в апеляційному порядку (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/38011009).

Отже, з наведених судових актів однозначно слідує те, що в переважній більшості випадків суди не приймають в якості належних та допустимих доказів роздруківки сторінок з соц. мереж, якщо відповідні дані не підтверджені іншими засобами доказування (не визнані іншою стороною, підтверджені висновками спеціальних експертиз тощо).

Якщо ваші позовні вимоги базуються на змісті чужої публікації в соц. мережі, наша порада – обов’язково підсильте цей доказ іншими – показами свідків, іншими публікаціями з того ж акаунту, про які є достовірні твердження, що вони розміщені саме відповідачем (наприклад, визнання в ЗМІ) тощо. Якщо ви самостійно не маєте змоги це зробити, процесуальний закон дозволяє вам звернутись до суду з відповідною заявою про забезпечення доказів (вжиття запобіжних заходів в господарському процесі) (ст. 133 ЦПК України, ст. 431 ГПК України, ст. 73 КАС України). Зокрема, в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет можуть бути витребувані дані про власника веб-сайта. Однак питання ідентифікації конкретного користувача певного акаунту із певним записом в соц. мережі на даний момент є вкрай складним.

Якщо вам пред’явлено позов щодо нібито вашої публікації в соц. мережі, наша порада – якщо ви цього не робили, тоді обґрунтовуйте свої заперечення тим, що поданий позивачем доказ у вигляді інформації з соц. мережі є неналежним та недопустимим, адже не доводить факт розміщення відповідної інформації, а головне – особу, що таку інформацію розмістила (порушника).

Сумнівним ноу-хау, з т.з. процесуального закону, виглядає практика окремих судів повідомляти сторони про дату, час та місце судового розгляду справи шляхом розміщення повідомлення на офіційній сторінці цієї особи в Facebook. Так, Одеський окружний адміністративний суд в Постанові від 29.06.2014 року в справі №815/3544/14 зазначив, що в зв’язку з неможливістю повідомити учасника процесу в інший спосіб, на думку суду, розміщення повідомлення в Facebook є повідомленням, що вчинене «належним чином та своєчасно» (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/39274472).

Отже, соціальні мережі займають все більше місце в нашому житті і майже кожна публічна особа має свою сторінку в Facebook та Twitter і, відтак, судам слід враховувати сучасні тенденції розповсюдження інформації і – як наслідок, появу і визнання такого виду доказів як електронні. Судам слід виробити шляхи і способи захищати права осіб, з залученням в якості доказів відповідної інформації з соц. мереж.

Якщо у вас є цікаві судові рішення на цю або інші теми, або ви хочете поділитись своєю думкою – пишіть на мою електронну адресу, або в коментарях до публікації, а також якщо вважаєте публікацію корисною – тисніть «поділитись» на своїх сторінках у соц.мережах.

Якщо вам сподобалась стаття — поділіться нею в соц.мережах та підпишіться, щоб першими отримувати нові публікації корисного юридичного контенту.

Оформити підписку
Введіть адресу вашої електронної пошти та дізнавайтеся про нові публікації першими.
E-mail*
Нові коментарі
    Цей блог веде Іларіон Томаров with the little help from my friends, статті яких також публікуються тут. Кожен, хто публікує контент в нашому блозі є фахівцем в певній галузі чи питанні, тому ми не переказуємо законодавство чи студентські підручники, а намагаємось максимально конкретно і практично висвітлити проблему.

    Наша мета - поділитись корисними порадами і досвідом переважно в сфері цивільного права, та інших галузей, закликати до обговорення цікавих вам теми, ділитись своїм досвідом і надихнути на створення статей, які ви захочете опублікувати на legalshift.com.ua
    Наш контент - для кожного, хто шукає відповіді на юридичні питання в інтернеті, але не знає чи можна довіряти безкоштовним порадам в мережі.

    Особливість юридичних порад в тому, що через зміни в законодавстві вони можуть втратити актуальність в будь-який момент, а також в тому, що кожна ситуація і кожний клієнт по своєму унікальні і потребують індивідуального підходу.

    Саме тому ми можемо гарантувати, що на момент публікації її зміст є актуальним, і застерігаємо, що при прийнятті важливих рішень слід звернутись безпосередньо до юриста-фахівця в певній галузі - ви ж не будете приймати рішення про медичне втручання спираючись на публікації на форумах?

    Авторські права на оригінальний контент (тексти і зображення) належать їх авторам і розміщені з люб'язного дозволу авторів.
    Запрошуємо ділитись контентом з блогу дотримуючись цих вимог: зазначати ім'я автора, назву нашого сайту і не вносити зміни в оригінальний текст.
    © 2019 LegalShift  Войти